Як нам облаштувати котеджі?

© Георгій Литвинчук

(журнал «Побудувати та жити», червень 2000 року)

Ви ніколи не робили автомобільних прогулянок у найближчих околицях нашої столиці? А даремно, незабутнє видовище! На яке шосе не зверни, хвилин через 30 з'являються напівзанедбані палаци з цегли кольору кремлівської стіни. І річ тут зовсім не в кризі. Відтягнувши симпатичний шматочок землі з видом на тиху річку та подалі від колгоспного свинарника, багато господарів забули вчасно подумати про те, що для нормального життя потрібні вода, тепло, електрика та каналізація. Адже смішно жити в хоромах і бігати в дерев'яний нужник, чи не так?

Дійсно, починаючи купівлю землі під будівництво, необхідно дивитися не тільки на вигляд з майбутнього вікна, але і дізнатися які комунікації є на даній ділянці або в безпосередній близькості від нього. Йдеться, звичайно ж, не про лінії урядового зв'язку та інші секрети Батьківщини. Подібна шпигунська інформація вам абсолютно ні до чого: менше знаєш — спиш міцніше. А ось наявність електрики, «малої» газифікації та водопроводу значно полегшить ваше життя.

Ну що ж, ходімо по порядку. «Необов'язкова» з усіх можливих зручностей — водопровід. Більшість власників заміської нерухомості забезпечує своє житло H2O в індивідуальному порядку. Для того, щоб видобути воду знадобиться як мінімум колодязь, як максимум свердловина. Що залежить від ваших запитів.

Бомжуватим пітекантропам, наприклад, цілком вистачало 2-3 літрів цілющої вологи на день. Дикі племена, на кшталт непереможних і легендарних монголо-татар, на добу витрачали менше одного відра «на рило», оскільки воліли гаряче харчування, але ніколи не милися. (Ось вонища то стояла на всю Євразію!) До речі, мешканці повстяних юртів досі вважають, що змити з себе бруд — змити щастя…

А ось тим, кого їхні міфологічні предки затоптали на своїми кривоногими конячками, води потрібно було вп'ять-шість разів більше. Умивання, приготування їжі, прання плюс російська банька, разом - 50 літрів на день на кожну живу душу. Ця норма досі є базовою для багатьох сільських мешканців, не знайомих із центральним водопостачанням та каналізацією.

А ось наявність «міських» зручностей збільшує споживання цілющої вологи на порядок. Одне тільки обмивання у стандартній чавунній ванні потребує 200-400 літрів, прийом душа – 50, але найбільший «водохліб» у будинку – унітаз. За тиждень цей гад випиває від 20 до 50 відер води, а якщо господар харчується абияк, і того більше.

У результаті, як не крути, а 100-200 літрів на день все одно накапає. А якщо ви проживаєте за містом, сім'я у вас велика, та на біду ще й охайна, можете сміливо оцінювати потреби свого будинку на рівні 1000 літрів на добу.

Тим часом колодязі, які живляться поверхневими водами, зазвичай видають на гора 100-150 літрів води на годину, у виняткових випадках у два-три рази більше. Тобто на рясний полив саду-городу може й не вистачити. Причому вміст криниці, особливо поблизу великих міст, далеко не завжди відповідає санітарним нормам. У колодязній воді можуть утримуватися нітрати, органіка, важкі метали, а деяких випадках і хвороботворні бактерії. Тому, перш ніж рити колодязь, зачерпніть води у сусіда і здайте на аналіз, щоб не було нескінченно боляче за марно вириті кубометри.

Куди безпечніше пити із свердловини. Причому різниця між колодязною та підземною водою не лише як, а й у кількості. Рідкісна свердловина дає менше 500 літрів на годину, а у вапнякових артезіанських шарах води хоч залийся.

У Підмосков'ї піщаний водоносний обрій зазвичай розташовується на глибині від 10 до 40 метрів. Вода в ньому зазвичай смачна і не жорстка, проте пити її, не відфільтрувавши, не рекомендується через піщану суспензію. І хоча шари глини захищають перший водоносний горизонт, в безпосередній близькості від міста він може бути зіпсований, а тому зробити хімічний аналіз отриманої води все ж таки не завадить. При цьому точну глибину буріння (її виберуть фахівці) тримайте у великому секреті. Якщо гаряче коханий сусід встромиться у ваш шар, термін служби свердловини може виявитися меншим за належні 20 років.

Набагато довговічніші, але й дорогі артезіанські свердловини, що черпають вологу з вапнякових порід, що залягають на глибині — від 30 до 150 метрів. Вони здатні справно прослужити 50 років і більше, забезпечивши необхідне водоспоживання. Навіть якщо у вас джакузі з гідромасажем, сад із фонтаном та басейн з крокодилами – води вистачить на всіх.

ЯК СТВОРИТИ ВОДОПРОВІД

Отже, вважатимемо, що «дірка» в землі у вас уже є. Однак з колодязя, а тим більше з глибокої свердловини, воду необхідно якось витягти. Для цього використовують так звані занурювальні насоси. Їх можна легко впізнати за характерною формою – це виготовлені з нержавіючої сталі довгі та вузькі циліндри, здатні «без мила» влізти в свердловину невеликого діаметру (3-4 дюйми) і подати воду з дуже пристойної глибини. Вони долають перепад висот до 200-250 метрів, подаючи на поверхню від 400 до 24000 літрів на годину та більше.

Але перш ніж потрапити у водогін, вода у всіх нормальних людей надходить у гідроакумулятор. Конструктивно він є ємністю, в якій знаходиться наповнена азотом гумова колба (тиск у ній регулюється). Простір між стінками бака та колбою заповнюється водою при включенні насоса, який буде працювати поки тиск у водонапірному баку (і системі водопостачання, до якої він підключений) не досягає заданого значення. Тепер щоб отримати воду у себе на кухні досить просто відкрити кран, і вона потече сама собою, а насос включиться, якщо тиск у баку впаде нижче за певну точку. Це дозволяє в кілька разів скоротити кількість включень-вимикань, а отже, здорово подовжує термін служби насоса. Для котеджу зазвичай очі вистачає 100-200 літрової ємності.

Якщо ж глибина свердловини невелика (50 метрів і менше), або вода, що береться з колодязя, можна вчинити простіше. Можна використовувати готові насосні станції, що складаються з насоса, посадженого верхом на гідроакумуляторі і реле, що узгоджує роботу системи. Такий пристрій зазвичай розташовується всередині будинку, а тому форма насоса не обмежена габаритами свердловини, та й працює в більш м'яких умовах. Це дозволяє значно спростити, а головне – здешевити його конструкцію.

Якщо вода у свердловині виявилася досить жорсткою, що скоріше правило, ніж виняток, фахівці рекомендують створити систему водопідготовки. Вона дозволяє очистити воду від піску та глини, а головне – до мінімуму знизити вміст солей магнію та кальцію. Це запобігатиме їхньому відкладенню на стінках котла, у радіаторах водяного опалення, у бойлері та трубопроводах. Адже шар накипу завтовшки 3 мм знижує тепловіддачу приладів водяного опалення на 25 відсотків, що різко збільшує витрату палива. Та сама історія при відкладенні солей на теплообмінниках водонагрівачів. Варто врахувати та зниження пропускної спроможності труб.

ЯК ОТРИМАТИ ТЕПЛО

Отже, коли вода у нас вже є, саме час подумати про систему опалення. Вона включає безліч елементів: радіатори, циркуляційний насос, запірно-регулююча арматура, труби, проте її серцем по праву вважається котел. Саме від його типу залежатимуть основні характеристики всієї системи.

Залежно від виду споживаного палива котли поділяють на газові, рідкопаливні, електричні та твердопаливні. Трапляються і «всеїдні» екземпляри, здатні перетравлювати різні види палива. Їх називають комбінованими. Однак, про все по прядку.

Найдавніші котли - твердопаливні, тобто працюють на дровах та вугіллі. Їхня головна вада в тому, що топити треба вручну. Механічного пристрою для закидання полін у топку ще не придумали, а тому ні про яку автоматизацію системи опалення не може бути й мови. Та й ККД таких котлів залишає бажати кращого. Таким чином, розглядати твердопаливний агрегат як робочий варіант навіть не варто.

Електричні котли - навпроти найпростіші в обслуговуванні: ні топки, ні димаря, ні палива, у звичному розумінні цього слова. Все, що потрібно для їх встановлення - наявність пристойної електричної потужності. Однак у сільській місцевості отримати дозвіл на подачу 15 і більше кіловат майже нереально. До того ж у більшості регіонів країни електрика є найдорожчим видом палива, а тому експлуатація такого котла, особливо за сільським тарифом, може влетіти в круглу копійчину. Але якщо ви проводите в заміському будинку лише вихідні, цей варіант вартий розгляду. Протягом тижня електрокотел підтримуватиме в житлі +7-10 градусів Цельсія, не дозволяючи будинку відволожитись і промерзнути, а в п'ятницю ввечері прогріє житло до комфортних температур. При такому розкладі капітальні витрати мінімальні, місця котельня практично не займає і електрики без господарів споживає небагато.

Але якщо на ділянці є газ, то вибір практично однозначний. Котел, що працює на блакитному паливі - це найбільш зручне та економічне рішення, а тому більше половини підмосковних котеджів обігріваються блакитним паливом. Експлуатаційні витрати на газове опалення приблизно в п'ять-сім разів менші, ніж на електричне та вчетверо, ніж на дров'яне.

Щоправда, для того, щоб отримати дозвіл на підключення газового обладнання, потрібно зібрати і погодити купу різних паперів, а прокладання газової труби від магістралі до вашого будинку, в залежності від регіону, обійдеться від $30 до $80 за погонний метр. До того ж, магістральний газ є далеко не скрізь, а там де він все-таки є, в зимовий час тиск може бути вдвічі нижчим від 180 мм Нд. Багато імпортних пальників у таких умовах перестають нормально працювати і швидко виходять з ладу. Тому необхідно поцікавитися, чи адаптований котел до наших газових мереж.

Але якщо газу в найближчих околицях немає, і не передбачається, а про пристойну електричну потужність можна лише мріяти, залишається один гідний варіант — котел, що працює на рідкому паливі. У цьому випадку витрати на пальне (солярка) вдвічі-втричі вищі, ніж при використанні блакитного палива, але є і явні плюси.

Оскільки рідкопаливні котли не залежать від газових мереж, їхнє встановлення не пов'язане з паперовою тяганиною. Не треба видобувати дозвіл на встановлення та підключення у чиновника, який хоче жити ніяк не гірше за своїх прохачів. Купуй те, що хочеш, і ніхто тобі не указ. Проте експлуатація рідкопаливних котлів пов'язана з деякими незручностями: необхідний запас палива на весь сезон, а це 5-20 тонн, які треба привезти, а потім десь зберігати. Тобто, необхідні спеціальні баки та паливний насос для його безперебійної подачі. До того ж вітчизняна солярка нерідко вимагає очищення від піску, води, смол та інших сторонніх домішок. Не рідкість і підвищений вміст сірки, продукти згоряння якої дуже агресивні, тому призводять до прискореної корозії котла, димоходів та іншого обладнання.

Однак який котел не вибери, він потребує так званої обв'язки — пристрої, що забезпечують його безперебійну роботу. Так у будь-якій опалювальній системі життєво необхідний пристрій, що компенсує температурне розширення води. Інакше при нагріванні вона просто розірве казан, трубопровід або якийсь інший її елемент.

Найбільше ефективно справляються з цим завданням мембранні баки, іноді звані експансоматами (від іноземного слова експансія — розширення). Зазвичай розширювальний бак і двох половинок, розділених гнучкою перегородкою. В одній під тиском знаходиться азот, в іншу може надходити вода із системи опалення. Така конструкція дозволяє воді потрапляти в експанзомат тільки якщо її обсяг збільшується, і вона починає вигинати мембрану.

Розширювальний бак, у якому вода немає прямого контакту з повітрям, хороший тим, що теплоносій не випаровується і збагачується киснем. Це знижує втрати тепла та води, зменшує корозію. Об'єм розширювального бака залежить від кількості води в системі опалення і зазвичай вибирається з розрахунку 5-7 відсотків її обсягу. Однак, якщо ви вибрали котел з дуже незначним робочим тиском (типу вітчизняних АОГВ), доведеться використовувати відкриті розширювальні баки. На відміну від мембранних, вони обов'язково повинні перебувати у верхній точці системи. Вода з таких баків може випаровуватися, а тому потрібно стежити за її рівнем, іноді здійснюючи долив.

Ще один необхідний елемент сучасної системи опалення – циркуляційний насос. Звичайно за бажання, або відсутності електроенергії, можна зробити систему з природною циркуляцією води, але вона менш ефективна і непридатна для котеджів, що мають у висоту більше двох поверхів.

БАТАРЕЇ, ВОГОНЬ!

Ще один неодмінний атрибут будь-якої системи опалення - прилади водяного опалення. Під цим терміном об'єднують конвектори та радіатори водяного опалення. Про них докладно розповідалося у минулих номерах журналу, а тому обмежимося коротким екскурсом.

Радіатори можна поділити на дві групи. По-перше, це популярні у багатьох країнах сталеві прилади панельного типу. Вони відрізняються високою тепловіддачею і особливо добре зарекомендували себе у двотрубних системах опалення, характерних якраз для котеджного будівництва.

Панельні радіатори мають бездоганно білу, рівну поверхню, яка виходить завдяки використанню сучасного електрофорезного обладнання для фарбування. Таке покриття не вигоряє на Сонці і дозволяє радіаторам легко вписатися як у діловий, так і в домашній інтер'єр.

Зазвичай радіатори вже укомплектовані всіма необхідними аксесуарами: арматурою кріплення, повітровипускними клапанами і сталевими заглушками. Додатково можна придбати терморегулятор, що дозволяє встановлювати в приміщенні необхідну температуру, що не тільки підвищує комфортність, а й дозволяє заощаджувати тепло.

Другу велику групу складають радіатори секційного типу, які виготовляються з алюмінію, сталі, чавуну або комбінації кількох матеріалів (такі прилади отримали назву біметалічних). Залежно від матеріалу вони можуть мати різний дизайн. Секції алюмінієвих та біметалічних радіаторів утворюють красиву лицьову поверхню, увінчану елегантними повітровипускними віконцями. Чавунні зроблені за тим же принципом, проте через особливості матеріалу виглядають дещо грубішими. А ось сталеві найбільше нагадують виконаний у стилі хай-тек металевий паркан.

Однак, на смак обраний радіатор, необхідно грамотно встановити. Якщо йому «пощастило» опинитися в глибокій ніші під підвіконням, тепловіддача напевно виявиться на 10 відсотків нижчою за заплановану. Ну, а нешкідливий на вигляд декоративний короб, забере відразу 15-20 відсотків тепла (це рівносильно остиганню води в системі опалення на 8-12 градусів Цельсія)! Ніяк не сприяють хорошій роботі і щільні штори, звичайно, якщо вони закривають прилад. Погіршує роботу радіатора і періодичне фарбування - покладена в кілька шарів фарба може значно знизити тепловіддачу. Хоча деякі "умільці" для підвищення тепловіддачі радять перефарбувати "батарею" у темні тони. Однак на практиці ні чорний металік, ні червоний горошок кіловат не додасть.

ГАРЯЧА ВОДА

Проблему гарячої води в котеджі можна вирішити одразу декількома способами. Найчастіше це робиться за допомогою двоконтурного казана. Зазвичай він має вбудований бойлер, об'ємом від 50 до 200 літрів, але багато настінних котлів готують гарячу воду проточним способом, як газові колонки. Але якщо потужність системи опалення залежить від площі будинку, то необхідна кількість гарячої води від кількості мешканців. Тому якщо у величезному будинку мешкають дві-три людини чи навпаки — на крихітній дачці «циганський табір», є сенс розділити системи приготування тепла та води. Можна використовувати бойлер, через який проходить змійовик з водою із системи опалення, але це не завжди раціонально, тому що влітку топити будинок ні до чого. Тому найчастіше використовують комбіновані бойлери, що мають і змійовик і тен. Взимку нагрівання води здійснюється водою із системи опалення, влітку за рахунок електрики.

Можна встановити і електричний водонагрівач накопичувального типу. Він розігріває певний об'єм води до температури 55-85 градусів та автоматично підтримує температуру на встановленому рівні. Оскільки нагрівання відбувається поступово, такий прилад не вимагає великої електричної потужності і може бути підключений до звичайної розетки. Навіть 150-літрові бойлери на половинній потужності можуть споживати не більше 1,5 кВт. Завдяки великому шару теплоізоляції вода в ємності водонагрівача остигає вкрай повільно, тому включення нагрівача відбуваються рідко.

Крім того, у будь-якому нормальному будинку необхідна система санітарної та зливової каналізації з очисними спорудами, але це тема для окремої статті.