м. Харків. пр. Героїв Харкова 94, п.4, пов. 2 (станція метро "Захисників України")
+38 (067) 555-111-5
+38 (095) 555-111-5
+38 (093) 555-111-5 Стаття із журналу «Акватерм» №4, 2005
Розглянутий Верховною Радою та затверджений Президентом України Закон «Про теплопостачання» від 2 червня 2005 р. № 2633-IV визначає основні правові, економічні та організаційні основи діяльності на об'єктах виробництва та транспортування теплової енергії: теплогенеруючих станціях або установках, теплових електростанціях, теплоелектроцентралях, котельних, когенераційних. Теплова енергія розглядається законом як товарна продукція, призначена для купівлі-продажу на ринку. Незалежно від організаційно-правових форм та форм власності, суб'єктами договірних відносин на ринку є фізичні та юридичні особи, які займаються виробництвом (теплогенеруючі організації), транспортуванням (транспортуючі організації), постачанням (теплопостачальні організації) теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування. Теплогенеруючі організації, що застосовують різні технології для виробництва теплової енергії, мають рівні права доступу на ринок, а споживач, за технічної можливості, має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію. Теплогенеруючим організаціям, незалежно від організаційно-правових та форм власності, надається право доступу до магістральних та місцевих теплових мереж на умовах виконання технічних умов на підключення.
Законом визначаються державна політика, державне управління та регулювання у сфері теплопостачання, де основне завдання держави – не контроль над теплопостачанням кожного селища та району, а створення системи, що забезпечує координовану роботу різних державних та приватних організацій на користь споживачів. Розділ господарської власності на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, існування різних технологій виробництва, сезонність режимів виробництва та споживання протягом року, особливий статус суб'єктів природних монополій вимагають їхньої взаємної відповідальності за якісне постачання теплової енергії споживачам.
Державна політика базується на засадах забезпечення енергетичної безпеки країни, державного управління та регулювання відносин, державної підтримки та стимулювання, формування цінової та тарифної політики, забезпечення захисту прав та інтересів споживачів. До державних завдань віднесено: створення умов для функціонування сфери теплопостачання на засадах самоокупності; сприяння розвитку конкурентних відносин на ринку теплової енергії; встановлення відповідальності суб'єктів теплопостачання за порушення законодавства; створення умов для впровадження енергозберігаючих технологій; впровадження засобів обліку та пристроїв регулювання теплової енергії. Державне управління спрямоване на оптимальне об'єднання централізованих (потужністю понад 20 Гкал/год), частково централізованих (від 3 до 20 Гкал/год), децентралізованих (від 1 до 3 Гкал/год) та автономних (до 1 Гкал/год) систем опалення.
Пріоритетними вважаються розвиток технологій комбінованого виробництва теплової та електричної енергії (у тому числі і на базі котелень, що діють) та використання нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії.
Державне регулювання діяльності у сфері теплопостачання реалізується шляхом надання суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій, а саме: ліцензій з виробництва теплової енергії та ліцензій щодо її постачання. Серед завдань державного регулювання – антимонопольні обмеження у сфері теплопостачання, які забороняють використання монопольного становища у будь-якій формі.
Державна підтримка сфери теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених законом про державний та місцеві бюджети на рік.
Управління у сфері теплопостачання на державному рівні покладено на Кабінет Міністрів України, на місцевому – Раду Міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації. Ухвалений закон визначає їхні завдання та повноваження. Державний нагляд у сфері теплопостачання проводить державна інспекція, до сфери діяльності якої належить нагляд за режимом споживання теплової енергії, а також інші органи, визначені законодавством.
Тарифи на теплову енергію, що визначаються як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, затверджуються органами місцевого самоврядування. У випадках встановлення ними тарифів нижче за граничний рівень рентабельності, встановлений Кабінетом Міністрів, повинен бути передбачений механізм компенсації різниці. Витрати на пільги з оплати за спожиту теплову енергію окремим категоріям споживачів відшкодовуються за рахунок джерел фінансування, визначених чинними законами, які надають відповідні пільги. У разі заборгованості споживача закон дав право обмежувати чи припиняти йому постачання теплової енергії та стягувати заборгованість судовим порядком.
Регулювання тарифів на теплову енергію, що виробляється комбінованими установками виробництва електричної та теплової енергії, здійснюється Національною комісією електроенергетики України, але ціни не повинні перевищувати ціни на теплову енергію від інших об'єктів, що теплогенерують, на відповідній території.
Закон визначає основні напрямки розвитку систем теплопостачання: планування теплопостачання, розробку та реалізацію схем теплопостачання населених пунктів, зниження витрат при транспортуванні теплової енергії, підвищення термінів експлуатації трубопроводів, впровадження енергетичного обстеження стану систем теплопостачання у процесі експлуатації.